Про сміливих. Олександр Васюков

Воєнні дії в Україні вмить перевернули життя людей з голови до ніг. Багатьом довелось полишити рідні домівки, аби захистити свою державу від загарбників. Таке рішення прийняв й Олександр Васюков, який до повномасштабного вторгнення працював у представництві VUSO в Сумах.

Його історія #про_сміливість не може не захоплювати. Олександр не втрачає жодної можливості наблизити перемогу України і за весь цей час встиг пройти шлях від волонтера до фахівця інженерної справи у ЗСУ. Він поділився своїм досвідом та планами на майбутнє з нами.

- Як дізнались про початок вторгнення? 

- Дізнався з телефонного дзвінка директора місцевого представництва компанії. Потім умикнули телевізор і вже все стало зрозуміло. До кінця мені не вірилось, що це відбудеться,  але за день до того ми з моїм кумом в гаражі ремонтували машину. Ввечері побачили, що в повітря було піднято багато дронів. Це насторожило, але ми списали це на те, що ми прикордонний регіон і військові просто моніторять ситуацію.

В перший день російські війська зайшли в місто колоною. Все відбулося дуже швидко. Довго там вони не були, поїхали в бік Києва. Коли його взяти не змогли, то наші військові їх, звичайно, поганяли по місту. Це була страшна картина. 

- Як Ви потрапили у ЗСУ?

- Спочатку намагався потрапити в ТрО. Це було складно, адже туди пішло багато охочих. Потім я вийшов на батька мого знайомого, який був учасником АТО. Тоді він формував свій підрозділ і я приєднався до нього. Ми десь півтора місяця знаходились в місцевому підрозділі Сумської територіальної оборони. Після цього нам запропонували оформити контракт. Згодом я почав шукати способи потрапити в Збройні сили, бо на той час ще не було мобілізації. Щоб це зробити мені довелось виписатись з обласного військомату і зареєструватись в іншому місці. Звідти мене в травні мобілізували. Потім були навчання в Британії. 

- Що за період служби давалося найскладніше?

- По-перше, складно було звикнути до нових умов життя, до переїздів частих. Але найскладніше те, що досі не було можливості з родиною побачитись.. Я вже тут дев’ятий місяць і за цей час жодного разу не вийшло побути вдома. Це найтяжче, що може бути…

- Як, на Вашу думку, змінилася країна після 24 лютого?

- Наша країна змінилася ще у 2014 році. Якщо брати глобально, то я побачив, що наші люди вміють об’єднуватись, вміють допомагати одне одному. Я сам від початку був волонтером: наша громада налагодила зв’язки зі Швецією, нам надсилали допомогу для військових і я займався цим…Там почав спілкуватись з різними людьми і переконався, що тепер немає ніякого поділу між українцями: зараз чоловік з великими статками може подавати ящики з гуманітаркою людині, яка працює на заводі зі станком. Шкода, що це сталось саме за таких обставин.

- Що ви зробите після перемоги?

- Після перемоги хочу просто відпочити, відчути, що все справді закінчилось. Дуже хочеться повернутись до родини, до нормального життя.